Місії Церкви: Проповідь Євангелія в Азії (Далекий Схід)

Труднощі місії: різноманітність народів і рас, античні поганські релігійні системи, незнання мови та ментальності.

Індія

Церковне Передання говорить, що Христове Євангеліє на теренах сучасної Індії проповідував ап. Тома (регіон Керала). Він заклав там перші християнські громади. У м. Майлапур знаходиться його гріб. У 4 ст. християни св. Томи мали тісні зв'язки з Перською або Ассирійською Церквою [несторіяни]), від якої перейняли сирійську літургічну мову. 

Євсевій Кесаріський згадує, що в Індії християни були вже у 2 ст. Єпископ Індії був присутній на Першому Вселенському Соборі. Про християнство в Індії говорять і такі Отці Церкви як св. Єфрем Сирін, св. Григорій з Назіянзу, св. Амброзій Медіоланський.

У 14 ст. документально зафіксована досить успішна місія до Індії французького монаха Івана де Монтекорвіно. Після монгольського завоювання індійські християни втратили будь-які зв’язки із західним світом. 

Відкриття Васко да Гами, шляху до Індії навколо Африки, дали початок новому періоду місій в Азії. Вони ввійшли в історію Церкви як «Португальські» місії (16-17 ст.) під патронатом королів Іспанії та Португалії. Таку місію їм поручив Папа Римський. Королі дбали про висилання місіонерів, призначення на єпископів, будування храмів та фінансування всіляких місійних починань.

Купецькі торгівельні точки у різних містах (Гоа – Індія, Макао) спричинили до того, що домініканці, францисканці, августиніанці і священики займались душпастирством серед португальців, натомість з місцевими людьми місійної роботи не велося.

Згодом місійна діяльність розпочалась на Цейлоні (зараз Шрі Ланка) та на берегах Індії – в Гоа. Саме у цьому місці в 1533 році було засноване єпископство, яке територіально охоплювало також Африку та Далекий Схід. 

У 1599 р. індійська Церква унійно приєдналася до Римської Церкви. 

Гріб св. апостола Томи 

Після того, як європейці зустріли християн св. Томи, всіляко старалися їх приєднати до Римської Церкви: юридично та обрядово, чим спричинили взаємні конфлікти та перешкоду для ефективної місій. 

Після проголошення незалежності Індії у 1947 році, християнство тут розпочало динамічно розвиватись. На сьогодні в Індії існує 3 місцеві Церкви: Сиро-Малабарська, Сиро-Маланкарська та Римо-католицька. 

Статистика: Станом на 2019 рік населення Індії становило 1,3 млрд. Кількість християн у 2011 році – 24 млн. (2,3 %).

Китай

Перші історичні документи про християнство на території Китаю сягають 7 ст., період правління династії Тан (618-907). Першими місіонерами тут були несторіяни. В 635 році невелика група несторіянських місіонерів на чолі з єпископом Алобенем прибула з Персії до Чаньянь, на той час – столиці Китаю. Їх прийняли на імператорському дворі та доручили перекласти несторіянські книги на китайську мову для придворної бібліотеки. Їх перекладене вчення («Канон Ісуса Мессії») дістало назву «сяюча релігія». Імператор також дав дозвіл на будову християнських монастирів, яких згодом налічувалося близько 400. А єпископ Алобен отримав титул «хоронитель царства» і «володар великого закону».

У 15 столітті у Китаї розпочалися католицькі місії. Св. Франциск Ксаверій (+1552), монах-єзуїт, хотів робити місію у Китаї, але по дорозі помер. Новими місіонерами цієї країни були монахи Алессандро Валіньяно, Міккєлє Руджіері. 

Також на цих теренах були приклади і анти-місій. В кінці 15 на поч. 16 ст. єзуїтський монах Матео Річчі приїхав у Китай і поширював християнство поєднуючи його із місцевим поганством, зокрема конфуціанством (релігійний синкретизм). Тодішній Папа таку псевдо-місію засудив. 

З 17 ст. у Китаї розпочалася православна місія. У 20 ст. тут нараховувалося вже 10 тис. віруючих і понад 100 храмів. На той час вже було переведено на китайську мову багато богослужбових книг. У 1900 році у Пекіні спалахнуло повстання іхетуанів, де було вбито 222 православних віруючих, яких Російська Православна Церква проголосила мучениками. Зараз православна місія занепала. Вона обмежена двома парафіями у Гонконзі (там є інші закони ніж на всій території Китаю) – одна Московського, а інша Константинопольського Патріархату. У Китаї налічується до 15 тис. православних.

Після Нанкінського договору у 1842 році, коли Китай капітулював перед Великобританією, а остання окупувала частину території Китаю, розпочалася протестантська місія. Від того часу усім християнам стало легше. Нового етапу розвитку після цього набрала також католицька місія. Папська енцикліка «Maximum illud» (1919) представляла місійну програму для Китаю, а з 1920 року місійну справу поступово доручили місцевому клиру та номінували на єпископство місцевих кандидатів. 

У 1949 році утворилася комуністична Китайська Народна Республіка. Від цього моменту ситуація для християн різко змінилася. На той час у Китаї налічувалося 1,8 млн. християн (750 тис. протестанти). Новою владою було поставлено завдання побудувати безкласове суспільство і для цього було необхідно відмінити релігію. Тому в середині 50-х років уряд КНР депортував усіх іноземних християнських місіонерів (6200 чоловік). У період Китайської культурної революції (1966-1976) було заборонено всі релігійні обряди.

В другій половині 20 ст. у Китаї виник ряд "катакомбних церков": Католицька підпільна Церква, Церква «Китай за Христа» [п’ятидесятники], «Китайське євангельське братство» тощо. Ці християнські Церкви є переслідувані урядом і сьогодні через те, що не пішли на співпрацю з владою, так як деякі християни «патріотичний рух трьох», «католики-патріоти».

У 2001 році Католицькою Церквою було канонізовано 120 китайських мучеників, які потерпіли за Христа у різний період гонінь на Церкву (1648-1930). 

Статистика: зараз у Китаї налічується 130 млн. християн.

Японія

Християнство у цю країну прийшло завдяки монаху-єзуїту св. Франциску Ксаверію (1506-1552). У 1549 році він прибув до південного японського міста Кагашіми, де заснував першу християнську спільноту. Протягом 1560-1580-х років єзуїти робили місії на Японських островах. Буддистське духовенство та імператорський двір створювали на них утиски, але вони мали підтримку регіональних володарів. Успішна місія була у місті Кінкі та на острові Кюсю. На кінець 16 ст. в Японії нараховувалося близько 300 тис. християн.

У 1582 році до влади при­йшов Хідейосі Тойотомі, з пробуддистської партії васалів. В 1587 році, після завоювання острова Кюсю, він видав указ про вигнання християнських місіонерів. Причина - вжи­вання до їжі м'яса буйволів і конини, небажання брати участь у церемоніях синтоїстського культу й утиски буд­дійського духовенства. Попри локальні заборони, християнські місіонери продовжували свою місійну діяльність підпільно. 5 лютого 1597 року, через непослух цивільній владі, Тойотомі Хідейосі наказав розіп’яти у Нагасакі 26 місіонерів і вірних, як пересторогу християнським державам Європи не поширювати в його країні християнство. Згодом, в 1862 році Папою Пієм ІХ, ці 26 осіб були канонізовані як мученики.

26 японських мучеників

В 1614 року християнство було заборонено по всій території Японії. Руйнування церков та масові показові страти змусили християн перейти у підпілля. 1637 року виникло антиурядове повстання у Сімабарі (біля Нагасакі), що було жорстоко придушене 200 тис. армією. Більшість повстанців, яких нараховувалося 30 тис., були християнами. У 1638 році з країни було вислано всіх португальців. В 1639 року Японія вступила в епоху ізоляції від Заходу – розірвала всі відносини з європейськими країнами. В 1641 році забо­ронено всі контакти з іноземцями. Від того часу заборона на християнство діяла понад 250 років. Більшість християн була страчена або «навернена» в буддизм силою. Сповідування християнської віри каралося смертною карою. На­щадки страчених християн про­тягом семи поколінь вважалися підозрілими. Щорічно вони пови­нні були приходити у визначений буддійський храм і відрікатися від Христа. При цьому їх заставляли топтати ногами християнські іко­ни. Такий стан зберігався аж до падіння сьогунату у 19 сто­літті. 

Після початку гонінь тисячі японських християн втікали за межі країни. Хвиля еміграції була скерована на південно-східну Азію: на Філіппіни, Яву, Тайвань. Перед 1635 роком у цьому регі­оні проживало вже від 80 до 100 тисяч японських католиків. Не­зважаючи на жорстоку заборону, християнський вплив проникав у Японію і в період самоізоляції.

У 20 ст. католицька церковна ієрархія була малочисельною і Церква розвивалася дуже слабо. У 1927 році для Японії був висвячений перший єпископ.

Християнство зробило великий внесок у японську культуру. Японські християни були основним рушієм в громадських рухах за заборону пияцтва та проституції. Завдяки християнським організаціям в Японії були створені численні благочинні товариства, лікарні, центри інвалідів, дитячі будинки, тощо

Статистика: Японія: населення - 128 млн.; християни - 2,5 млн.; 9 тис. християнських громад. Більшість серед них є католики і протестанти. Існує також Японська Православна Церква, яка об'єднує приблизно 36 тис. осіб.

Корея

Перші безпосередні зв'язки між корейцями та християнами розпочалися наприкінці 18 століття. У той період Корея перебувала в стані важкої моральної кризи. Прагнення знайти якісь нові ідеї призвело до того, що деякі представники конфуціанської інтелігенції стали звертати увагу на християнські католицькі твори китайською мовою, які потрапляли в Корею з Китаю. 

Наприкінці 1770-х років в Сеулі виник гурток молодих дворян, які вивчали християнство за тими небагатьма книгами, що мали. У 1784 р. один з членів цього гуртка, Лі Син Хун, добився права відвідати Китай у складі корейської дипломатичної місії. Він зустрівся в Пекіні з іноземними місіонерами, прийняв хрещення і повернувся на батьківщину з численними католицькими творами. Лі Син Хун і його однодумці розпочали активну місіонерську роботу, і кількість прихильників нового віровчення серед корейських дворян стала швидко зростати. Стурбований проникненням чужого і дивного вчення, корейський уряд, вирішив ужити рішучих заходів і під страхом смерті заборонив пропаганду християнства. Однак заборона не зупинила новонавернених християн і в 1791 році у Кореї з'явилися перші мученики. 

З цього моменту корейський уряд протягом майже століття вів відчайдушну боротьбу з католиками, організувавши в 1785–1876 роках десять великомасштабних кампаній з викорінення «західної єресі». Безліч корейських християн загинуло на пласі та в тюрмах. Проте католицька громада існувала й росла. 

У 19 ст. відкрилися двері для протестантської місії. Перший протестантський місіонер приїхав в Корею з китайськими Бібліями. Це був пастор Роберт Томас. Він також став мучеником, а корабель «Генерал Шерман», на якому він приплив, був спалений (1866). Перед своєю смертю він дав Біблію людині, що вбивала його. Той чоловік прочитав її і пізніше став християнином. У 1882 році американський уряд уклав з Кореєю договір, що відкрив двері для місіонерів.

З часу Корейської війни (1950-1953), у Півд. Кореї кількість християн стала швидко зростати. Якщо в 1940 році християни становили лише 2,2 % населення країни, то в 1962 — 12,8%, а в 1990 — 23 %.

Християни Півд. Кореї відкрито сповідують свою віру. Кожен з них — місіонер. Вони вважають своїм завданням нести вістку про Христа і у інші країни. Тому Південна Корея є однією з найактивніших місіонерських держав і займає третє місце у світі за кількістю місіонерів, які працюють за межами своєї країни.

Північна Корея

З часу Корейської війни (1950-1953), північна частина країни стала комуністичною, там досі тривають переслідування християн, які знаходяться в підпіллі і під великим тиском. З раннього віку дітей навчають, що Бога немає і що вони не мають ніякої релігії. Якщо людина стає християнином або просто буде спіймана з Біблією, то її стратять.

У 1940-х роках кількість християн тут дуже зросла, головним чином в північній частині острова. До 1950 року, за деякими оцінками окрім католиків, в Північній Кореї було 2850 церков, 700 пасторів і 300 000 християн. Пхеньян називався Новим Єрусалимом. Але з закінченням Другої світової війни і приходом Кім Ір Сена до влади в Північній Кореї, Церква зазнала серйозного винищення. Релігія була заборонена, в результаті чого тисячі людей покидали країну в часі Корейської війни.

Хоча християнство незаконне в Північній Кореї, між ним і філософією чучхе з самого початку простежується абсолютна схожість. Замість Святої Трійці Отця, Сина і Святого Духа людей вчать іншій трійці, в яку входять Кім Ір Сен, його мати Кім Чен Сук і його син Кім Чен Ір. Дітей вчать дякувати Кім Ір Сену і Кім Чен Іру за їх їжу. Фотографії цих двох вождів прикрашають стіни кожного будинку, як нагадування про те, хто нібито дбає про їхні потреби. 

За останні кілька десятиліть в Південній Кореї спостерігається величезний ріст підпільного християнства.

Статистика: Півд. Кореї: населення – 49,1 млн. (2015); християн - 40% (з них 28% протестанти).

Пів. Корея: населення – 24,9 (2015); християни - офіційні дані відсутні. З деяких джерел («Голос мучеників») є відомо, що у тюрмах і робочих лагерях є 30 тис. християн.