На початку ІІ ст.. тобто через 70 років після воскресіння Христового, християнство зросло до 100 тис. вірних, з них 30 тис. осіб (від 2 до 5% від всього населення) було лише у Римі. Існувала теж велика спільнота християн в Галлії, Олександрії та Антіохії, а під час переслідування в Ліоні в 177 р. багато християн прийняли мученицьку смерть.
На кінець ІІ ст. найбільш християнізованою була Мала Азія. Сирія після хрещення короля Абгара ІХ (206) стала першою християнською країною, а її столиця Едес важливим місійним осередком у всій Азії.
Християнізація Вірменії відбулась за допомогою св. Григорія Просвітителя, що був рабом, який прийняв християнство. Він охрестив короля Тіридата ІІІ (295) і згодом став Католікосом (Головою Церкви).
Натомість невільниця св. Ніна-Христина спричинилася до навернення короля Георгія в 4 ст. і це стало причиною християнізації Грузії.
Християнізація поганських народів
Після підписання Медіолянського едикту (313) християнська віра могла бути сповідувана свобідно, а християни могли робити місію по всій Римській імперії. Тоді їх налічувалося бл. 6-7 млн. осіб. Це становило 10% від всього населення Римської імперії. Історики свідчать, що хоч Церква була періодично сильно переслідуваною, вона кількісно дуже зростала через свідчення мучеників. За всю історію переслідування ранньої Церкви (бл. 250 років) за Христа віддали своє життя бл. 1 млн мучеників. "Кров мучеників була насінням нових християн",- твердив Тертуліян.
Європу євангелізували монахи. З початку 5 ст. монастирі Лерину (410), Марсилії, за сприяння Цезарія з Арлес (450-542), а також св. Бенедикта і його монахів з Монте Кассіно (520-530), а згодом монастирі св. Колумбана (543-615) дали Церкві видатних місіонерів та єпископів: св. Мартин з Тур, св. Мартин з Браги, св. Леандра із Севільї, св. Ремігія, св. Августина, св. Боніфатія.
Св. Патрик (390-431) був євангелізатором Ірландії. Він засновував церкви і монастирі.
Відомий місіонер-папа св. Григорій Великий (590-604) у 596 р. послав монаха Августина з Кантенбериз із місійним завданням до Англії. Він був висвячений на єпископа і створив ієрархічну структуру в Англії.
Св. Колумб Молодший (521-597) і Колумбан (543-615) євангелізували схід Франції і сьогоднішню Швейцарію.
Англієць св. Боніфатій (675-754) був найбільший монахом-місіонером середньовіччя. Його місійна праця була під опікою Римських Пап. Св. Боніфатій проповідував Євангеліє, засновував монастирі, організовував Церкву на території Фризії, Франків, Германії. Духовним центром став монастир в Фульді, збудований у 744 році його учнем.
Скандинавія довго не була християнізована. Аж у 826 році Гаральд ІІ Клак з Данії прийняв християнство. Там проповідував Євангеліє св. Ансхарій. Проте розвиток християнства на території Данії розпочався після 960 року через хрещення наступного короля.
Євангелізувати Норвегію взялися англійські монахи і «мандруючі єпископи». Першим королем, який вповні прийняв християнську віру, був Оляф Тригвасон (995-1000). У 12 ст. Церква Норвегії вже мала свою митрополію. У Швеції християнізація розпочалася аж в кінці 13 ст.
Угорці, у 997 році після завоювання Оттоном І, приєдналися до Римської Церкви.
Навернення слов’ян
Поширення Євангелія Ісуса Христа серед слов’янських народів мало різні історичні етапи і свої коріння. Християнська традиція, яку згадують Оріген, Доротей Тірський і Євсевій Кесарійський, говорить про проповідь ап. Андрія в Скифії (південь України). Кримський півострів був колонією Римської імперії. Там християнство проникло через виселення християн-каторжників на важкі роботи. В Херсонесі помер мученицькою смертю Папа Климент (90-100). На території сучасної Під. України в 2 ст. утворилося мале Босфорське царство, де ширилася християнська віра. В 325 році єпископ Кадм з Босфорського царства брав участь у першому Вселенському соборі у Нікеї. У 3 ст. на українських землях оселилися Готи. Серед них ширилося християнство у формі аріянства. Єпископ аріян Ульфіл в 4 ст. переклав Св. Письмо готською мовою («Кодекс Аргентеус»). У 8 ст. готська митрополія з 7 єпископами, охоплювала всю Хозарію до Волги і була під юрисдикцією Константинопольського Патріарха.
Першими серед слов’ян Христову віру прийняли південні слов’янські народи Балканського півострова: словінці, серби, хорвати і дунайські болгари. До словінців Євангеліє дійшло у 8 ст. Християнізація сербів і хорватів тривало з 630-х років до 9 ст. і було проведене Церквами Рима і Константинополя. У 863 році слов’янський князь Ростислав (846-870), володар Велико-моравської держави, звернувся до Візантійського імператора Михаїла з проханням прислати в Моравію християнських місіонерів. Для цієї місії було відіслано св. Кирила (Константина) і його брата св. Методія. А у 865 році болгарський цар Борис (853-889) прийняв хрещення з рук візантійських священиків.
У Моравії святі Кирило і Методій для розуміння Божого слова і літургічних молитов створили для слов’ян алфавіт «глаголицю». Вони запозичили багато грецьких букв на вираження слов’янської розмовної мови, якою говорили в околицях Солуня. На цю нову мову святі грецькі місіонери переклали Євангеліє і літургічні книги. Це викликало велике обурення зі сторони латинських німецьких місіонерів [вони теж на цих землях робили місії], які трималися позиції, що лише є три мови якими можна славити Бога: арамейська, грецька і латинська. У 867 році Папа Адріан (867-872) підтримав місію Кирила і Методія, висвятивши св. Методія на єпископа для Моравії. В 869 році помирає св. Кирило. Після смерті св. Методія у 885 році єпископ Віхінг вигнав з Моравії учнів Методія і обмежив служіння слов’янської Літургії. Однак місія Кирила і Методія поширилась на болгарів, чехів, і частково поляків. Згодом Болгарія відіграла важливу роль у християнізації Київської Русі.
Завдяки королю Мечеславу, що одружився на чешці Дубровці, була християнізована Польща. Сам король прийняв хрещення з народом у 966 році. Велику місію у цьому народі зробив св. Войтех.
Київська Русь була охрещена у 988 році св. Володимиром, хоча швидкий розвиток християнства відбувся за князювання Ярослава Мудрого (1016-1054). Була встановлена церковна ієрархія в Києві та Новгороді, яка була під церковною юрисдикцією Константинопольського Патріарха. На Русі було прийнято Візантійську Літургію та обряд; молитви здійснювалися старо-слов’янською мовою; будувалися церкви та монастирі.
 |
| Хрещення Києва |
Характеристика місійної діяльності Церкви у 600-1050 роках
1. Місійна діяльність монастирів.
2. Папи Римські висилали місіонерів.
3. Навернення королів та князів.
Перешкоди:
- виникнення та експансія ісламу (7-8 ст.): араби підкорили християнські держави Сирію, Персію і Єгипет, пізніше поневолили на сході Вірменію, і завойовуючи Пн. Африку дійшли до кордонів Європи, підкоривши Іспанію;
- церковні конфлікти та єресі;
- політичні баталії між Римською та Візантійською імперіями;
- феодалізація у суспільстві;
- симонія у церковних колах;
- хрестові походи;
Немає коментарів:
Дописати коментар