Канонізація святих

Що таке канонізація? 

Це урочистий акт Церкви, який вона своїм авторитетом зачисляє когось після смерті до хору святих у небі та поручає почитати його усій Церкві. Латинське слово "канонізація" (гр. "канон") означає вписати ім'я у список святих. У перших століттях єдиним критерієм, який свідчив про святість якоїсь померлої особи, був голос народу або добра її опінія. Почитання святих починається зі смерті перших мучеників. Вони своїми муками і смертю за святу віру засвідчили геройську любов до Ісуса та тим самим заслужили собі на вінець слави у небі. 

Згодом до почитання мучеників, долучилося почитання апостолів, святих єпископів, монахів-подвижників та праведників Старого Завіту.

З 10 ст. на Заході з'являється процес канонізації. Першу канонізацію в 993 року довершив папа Йоан XV (+996) виголосивши святим св. Ульриха, єпископа Авгсбурського. Папа Олександр ІІІ (+1181) своїм декретом заборонив публічно почитати когось за святого без апробації єпископа Риму. Папа Сикст V (+1590) призначив окрему Конгрегацію Обрядів для проведення канонізаційного процесу. Канонізація має два ступені: проголошення за блаженного і за святого. Для канонізаційного процесу необхідні докази про геройські чесноти особи: її мучеництво або теологічні та моральні чесноти. Окрім цього для особи, яка померла не мученицькою смертю, необхідно 3 чуда, як надприродній доказ прославлення особи. 

У Східній Церкві зачислення до лику святих вирішували митрополити та патріархи на церковних синодах. З кінця 13 ст. у Візантійській Церкві для загального почитання святого потрібно було також дозволу імператора. Одночасно, дана церква вимагала для канонізації не лише святості життя і прославлення від Бога даром творення чудес, але ще й нетління та запаху мощей.

Таку візантійську практику канонізації святих прийняла після Володимирового хрещення Київська Русь. Першими, кого було проголошено святими, були св. Борис і Гліб (+1015), згодом св. Теодосій Печерський (+1074), св. Антоній Печерський (+1073), у 12 столітті св. Ольга (+969) та у 1240 року як рівноапостольний св. Володимир Великий (+1015).