понеділок, 19 червня 2017 р.

Церква і місії (2): християнізація поганських народів (І-ІІІ ст)

Місії Церкви у І-ІІІ столітті


На початку ІІ ст.. тобто за 70 років після воскресіння Христового, християнство зросло до 100 тис. вірних, з них 30 тис. осіб (від 2 до 5% від всього населення) було лише у Римі. Існувала теж велика спільнота християн в Галлії, Олександрії та Антіохії, а під час переслідування в Ліоні в 177 р. багато християн прийняли мученицьку смерть. Погляньте на мапу: Християнські спільноти в Малій Азії (I-II ст)

На кінець ІІ ст. найбільш християнізованою була Мала Азія. Сирія після хрещення короля Абгара ІХ (206) стала першим християнською країною, а її столиця Едес важливим місійним осередком у всій Азії. 

Християнізація Вірменії відбулась за допомогою св. Григорія Арзакіда (Просвітитель), що був рабом, який прийняв християнство. Він охрестив короля Тіридата ІІ (295) і згодом став Католікосом (головою Церкви).

Церква і місії (1): місії апостолів

Церква є місійною


Церква за своєю природою є місійною. Вона виконує волю Ісуса згідно Мт. 28,19-20: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав". Ми є послані у світ, щоб звіщати Євангеліє усім народам. Місія Церкви полягає в тому, щоб спасати людські душі. А спасіння є тільки в Ісусі Христі. Він є єдина дорога до Отця. Місцем, де воно реалізується, є правдива Церква. Вона є кораблем спасіння і стовпом правди у цьому світі. 

Місійна діяльність Церкви має 3 напрямки: 

1. оголошення Євангелія тим народам, які ще не знають Ісуса або є ще не зрілими у вірі, не мають сформованих спільнот; 

2. душпастирювання вірних - євангелізація спрямована на духовний ріст та формування учнівства;

Одружене та неодружене духовенство

Щодо подружжя новозавітнього клиру Ісус Христос не дав жодних приписів. Подібно і Христова Церква протягом 3-х століть відносно подружжя залишала повну свободу. Тому були одружені та неодружені єпископи, священики і диякони. Вони могли одружитися перед прийняттям духовного сану. Вдівцям одружуватися ще раз було заборонено. Апостольське правило говорить: "Хто по св. Хрищенні був два рази одружений або мав наложницю, той не може бути єпископом, священиком чи дияконом, ані взагалі належати до списку священного чину" (Правило 17). Неокесарійський собор (315) прийняв правило щодо священиків: "Якщо пресвітер одружиться, то хай буде позбавлений священства" (Правило 1). 

Канонізація святих

Що таке канонізація? 


Це урочистий акт Церкви, який вона своїм авторитетом зачисляє когось після смерті до хору святих у небі та поручає почитати його усій Церкві. Латинське слово "канонізація" (гр. "канон") означає вписати ім'я у список святих. У перших століттях єдиним критерієм, який свідчив про святість якоїсь померлої особи, був голос народу або добра її опінія. Почитання святих починається зі смерті перших мучеників. Вони своїми муками і смертю за святу віру засвідчили геройську любов до Ісуса та тим самим заслужили собі на вінець слави у небі. 

Згодом до почитання мучеників, долучилося почитання апостолів, святих єпископів, монахів-подвижників та праведників Старого Завіту.

Ознаки правдивої Церкви

Правдива Христова Церква має 4 ознаки. Їх було прийнято в "Символі віри" на Нікейському (325) та Константинопільському (381) Соборі. Отці Собору визнали, що Христова Церква є єдина, свята, католицька (соборна) та апостольська і ці прикмети вона не має від себе самої, але від Христа, який через Святого Духа робить її такою. Християнські спільноти, які мають ці ознаки, мають повноту християнської віри.

1. Церква Христова - одна


Ісус заснував одну Церкву, а не кілька, яку відкупив своєю кров'ю на хресті. Він є її Засновником і Головою. Ця ознака єдності виражається як видимою і невидимою духовною єдністю між вірними (напр., віровизнання, св. тайни, апостольська спадкоємність, авторитет церкви, тощо). Єдність у різноманітності обрядів, мови, народів, традицій.

Рани єдності: схизми, єресі і відступництво.

середа, 14 червня 2017 р.

Як називали себе перші християни?

Усі ті, які прийняли Ісуса і Його Євангеліє, певний час не мали одної визначеної назви. Вони називали себе різними іменами, які виражали одну і ту ж суть: учні Христові, вибрані, святі, брати, а опісля християни. Вороги називали їх юдейською сектою. 

Христові учні. Тієї назви вживає сам Ісус щодо своїх апостолів, так до всіх, хто прийме Його науку. Християнство полягає в учнівстві – бути учнем Ісуса Христа. Одного разу прикликавши народ і своїх учнів Ісус подав програму учнівства: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8,34). А на іншому місці Ісус сказав: «Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною - не може бути моїм учнем» (Лк. 14,27). У Діянні апостолів написано: «І росло слово Боже та множилося число учнів у Єручалимі вельми...» (Ді. 6,7). Про ап. Павла є сказано, що він переслідував «Господніх учнів», кидаючи їх у тюрми (пор. Ді. 9,1).